Святий не виступав проти проповідування істини чи виправлення інших, але вважав, що це слід робити з лагідністю.
Багато хто стверджував, що священики повинні «проповідувати правду», кидаючи виклик злу у світі та засуджуючи людей до пекла за їхні публічні гріхи. Цей стиль проповіді часто призводить до жорстких докорів під час проповідей, називаючи людей зневажливими іменами, вказуючи на помилки у їхньому житті. Св. Франциск Салезький був рішучим захисником проти суворої проповіді, хоча він не був проти того, щоб говорити правду. Він твердо вірив, що потрібно говорити правду, і іноді вам, можливо, доведеться докоряти тому, хто зводить інших з дороги. Однак його підхід був зовсім іншим, ніж у багатьох священиків його часу.
У збірці 19-го століття «Рік зі святими» св. Франциск Салезький пояснює свій підхід до братнього виправлення:
Той, хто відповідає за інших, не повинен соромитися чинити опір і виправляти недоліки тих, хто від нього залежить, або навіть протистояти їх настроям, коли цього вимагає потреба – проте, завжди, м’яко і спокійно, особливо коли йому доводиться проголошувати істини, які важко прийняти. Такі істини спочатку слід розігріти палаючим вогнем милосердя, який забере всю їхню гостроту; інакше вони будуть кислими фруктами, більше придатними на те, щоб викликати хвороби, аніж щоб надати їжу. Ніщо не є гіркішим, ніж кора волоського горіха, коли вона зелена; але коли з неї роблять варення, вона дуже солодка і надзвичайно корисна. Тож докір, який дуже гіркий за своєю суттю, розігрітий біля вогню милосердя і підсолоджений привітністю, стає сам по собі приємним і смачним. Коли ж правда, виголошена мовою, позбавлена солодкості – це знак того, що серцю бракує справжньої любові.
Ця сама правда висловлена у популярній цитаті св. Франциска Салезького.
ВИ ВПІЙМАЄТЕ БІЛЬШЕ МУХ ЛОЖКОЮ МЕДУ, НІЖ ЦІЛОЮ БОЧКОЮ ОЦТУ.
СВ. ФРАНЦИСК САЛЕЗЬКИЙ
Цікаво, що для самого св. Франциска де Салезького говорити правду з лагідністю вимагало чималих зусиль. Він володів дуже оживленим духом і часто мав спокусу поринути у гнів. Йому потрібно було багато сили і мужності, щоб контролювати свою вдачу та лагідно докоряти інших. Крім того, він побачив, що завзяття та гнів є смертельною комбінацією.
Є люди, які вірять, що ніхто не може мати великого завзяття без великого гніву, вони думають, що нічого не зможуть досягти, якщо спершу все не зламають. Навпаки, справжня ревність рідко використовує гнів. Подібно до того, як ми не застосовуємо ніж та полум’я щодо хворих людей, якщо тільки їм не можна допомогти інакше, так і надто свята ревність не викликає гніву, окрім як у крайній необхідності.
Злитися через несправедливість – це не гріх, але цей гнів потрібно спрямовувати належним чином. В іншому випадку, як говорить св. Франциск Салезький, «Гіркі, суворі, самовпевнені та зухвалі розуми, служачи власним нахилам, настроям, неприязні та зарозумілості, покривали б власну несправедливість мантією ревності».
Перш за все, священики повинні говорити правду, але жорстка проповідь не повинна бути нормою, щоб вона не стала “кислим фруктом” та “причиною хвороби”, замість того щоб бути “поживою”.
Автор: Philip Kosloski
Джерело: Aleteia
Переклад з англійської – Максим Гонтар
